Відключення електроенергії у 2003 році, яке вплинуло на мільйони людей по всій Північній Америці, запам’яталося Азаді Сабур як приклад того, наскільки її покійний батько, професор Парвіз Мохаммад Сабур, прагнув надихати інших любов’ю до науки та природи.

Стурбована станом батька під час блекауту, Азаде вирушила автобусом із Торонто до Гвелфа, щоб перевірити, чи все з ним гаразд. Хвилюватися не довелося. Ледь вона приїхала, як Парвіз уже розпалив барбекю у дворі, щоб приготувати вечерю для них обох. Після цього, сидячи в саду й насолоджуючись тихим вечором, він зрозумів, що нарешті стало достатньо темно, щоб побачити зорі.

«Усе було зупинено, і багато людей панікували, бо Онтаріо фактично завмерло, — згадує вона. — Він дістав величезний телескоп, і ми поїхали на велике відкрите поле в Гвелфі та годинами спостерігали за зірками й планетами. Там були й інші люди. Мій батько кликав їх подивитися на нічне небо через його телескоп».

Захоплення дивами природи було для Парвіза звичною справою. Він був видатним науковцем і педагогом, чия діяльність значно просунула розвиток мікробіології та аграрної науки в Ірані, Канаді й за їх межами. Майже 30 років працюючи старшим дослідником у Agriculture and Agri-Food Canada, він зробив вагомий внесок у розуміння взаємодії бактерій і вірусів у харчових системах, що вплинуло на практики, які покращили громадське здоров’я та продовольчу безпеку.

Окрім наукової роботи, Парвіз був пристрасним викладачем і наставником. Він ділився знаннями в університетах Ірану, Канади та США, надихаючи студентів і колег своїм підходом до освіти й акцентом на практичному застосуванні знань.

Перед своєю смертю Парвіз заснував благодійний фонд із метою підтримки аспірантів і дослідників у їхній науковій діяльності. На жаль, він не встиг розпочати надання грантів. Тепер родина Сабур виконує його бажання, створивши іменні стипендії Parviz M. Sabour Graduate Awards на факультеті медицини Темерті (Університет Торонто), в департаменті лабораторної медицини та патобіології. Щороку один аспірант отримуватиме звання Sabour Scholar і фінансову підтримку для досліджень бактеріофагів та безпеки харчових продуктів.

«Багато колишніх студентів мого батька писали мені після його смерті, розповідаючи, як він вплинув на їхнє життя, — каже Азаде. — Я сподіваюся, що ці стипендії допоможуть іншим розпочати свою кар’єру та зробити вагомий внесок у науку».

ПОВНОЦІННО ПРОЖИТЕ ЖИТТЯ

Парвіз народився у 1936 році в селі Ноубахар (нині частина міста Мешхед на північному сході Ірану). Він пережив Другу світову війну, союзницьке вторгнення в Іран і страшний голод, що настав після цього. У 1950–60-х роках міжнародні програми розвитку, зокрема за участі USAID і Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН, допомогли зміцнити аграрну й освітню системи Ірану — і саме вони значною мірою визначили його життєвий шлях.

Любитель природи, Парвіз спочатку здобув освіту в аграрному педагогічному коледжі у Варамінi, який готував фахівців для розвитку сільських територій. Він досяг значних успіхів і згодом став менеджером ферми на експериментальному господарстві з вирощування овочів і птиці, а потім працював спеціалістом із сільського господарства в міністерстві в місті Решт.

Пізніше він поїхав до США, де вивчав зоологію в Utah State University, а згодом здобув ступінь PhD з генетики в UC Berkeley. Атмосфера Берклі 1960-х років — осередку руху за громадянські права та протестів проти війни у В’єтнамі — глибоко резонувала з його антивоєнними переконаннями.

Він присвятив себе науці та викладанню, працюючи в університетах Оттави, Карлтона, Гвелфа, Пердью та Гарварду. Майже 30 років був науковцем у федеральній установі Agriculture & Agri-Food Canada, опублікував понад 190 наукових статей, виступав із лекціями по всьому світу та був членом багатьох престижних наукових організацій, зокрема став першим учасником Phage Canada.

Як батько трьох дітей — Азаде, Араша і Кемрона — він жив так, як навчав інших: готував корисну їжу (зокрема перські страви), пророщував насіння, вирощував власні фрукти й овочі, пік хліб і навчав дітей піклуватися про здоров’я, мікробіом кишківника, готувати йогурт і доглядати за рослинами.

Протягом життя Парвіз також досліджував походження вірусів і захворювань. Саме тоді він зацікавився бактеріофагами — вірусами, які знищують бактерії.

Маючи власний досвід складних інфекцій, він добре розумів загрозу антибіотикорезистентності й вірив, що бактеріофаги можуть стати ефективним рішенням. Ця віра визначила його активну підтримку розвитку фаготерапії в провідних наукових установах Канади, зокрема в Університеті Торонто.

З часом він став ключовою фігурою у розвитку фаготерапії в Канаді, зокрема сприяв створенню професорської позиції з дослідження бактеріофагів в Університеті Торонто разом із лікарем Грегом Германом.

«Як фаги, що випереджають бактерії в еволюції, Парвіз завжди випереджав час — думав на кілька кроків уперед, вирішував проблеми з добротою і відкритістю», — сказав Герман під час церемонії пам’яті у травні 2025 року.

Його відданість дослідженням бактеріофагів також була пов’язана з глибоким особистим партнерством: його близька подруга та хрещена мати Азаде разом із ним займалася благодійними проєктами, і одним із головних напрямів стала саме підтримка фагових досліджень.

Парвіз помер у березні 2025 року, за кілька тижнів до свого 89-річчя. Попри біль втрати, Азаде бачить, як його спадщина продовжує жити.

«Втратити батька — це одне з найважчих випробувань. Але водночас так красиво бачити, яку спадщину він залишив і як вона буде жити далі», — каже вона. — «Я з нетерпінням чекаю знайомства з майбутніми стипендіатами й можливості розповісти їм про мого батька».